Ліна Костенко "І засміялась провесінь..."

                                      І  засміялась  провесінь:  -  Пора!  -

за  Чорним  шляхом,  за  Великим  Лугом  -
дивлюсь:  мій  прадід,  і  пра-пра,  пра-пра  -
усі  ідуть  за  часом,  як  за  плугом.

За  ланом  лан,  за  ланом  лан  і  лан,
за  Чорним  Шляхом,  за  Великим  Лугом,
вони  уже  в  тумані  -  як  туман  -
усі  вже  йдуть  за  часом,  як  за  плугом.

Яка  важка  у  вічності  хода!  -
за  Чорним  Шляхом,  за  Великим  Лугом.
Така  свавільна,  вільна,  молода  -
невже  і  я  іду  вже,  як  за  плугом?!

                                     І  що  зорю?  Який  засію  лан?
                                     За  Чорним  Шляхом,  за  Великим  Лугом
                                     Невже  і  я  в  тумані  -  як  туман  -
                                     і  я  вже  йду  за  часом,  як  за  плугом?.. 

Олександр Олесь "Небо з морем обнялося"

Небо  з  морем  обнялося,
Море  в  небі  розлилося…
Цілий  світ  вони  забули
І  в  туманах  потонули.

Марив  я  з  тобою  бути,
Наші  рідні  душі  скуті,  —
Та,  як  небо,  ти  синіла
І  в  думках  колись  летіла.

Ліна Костенко "Баба Віхола, сива Віхола"

Баба  Віхола,  сива  Віхола
на  метільній  мітлі  приїхала.

В  двері  постукала,  селом  вешталась:
–  Люди  добрії,  дайте  решето!
Ой,  просію  ж  я  біле  борошно,
бо  в  полях  іще  дуже  порожньо.

Сині  пальчики  –  мерзне  житечко.
Нема  решета,  дайте  ситечко.

Полем  їхала,  в  землю  дихала
баба  Віхола,  сива  Віхола…  

Ліна Костенко "І місячну сонату уже створив Бетховен"

І  місячну  сонату  уже  створив  Бетховен.

І  тінь  місяцехода  вже  зорям  не  чужа.
А  місяць  все  такий  же:  і  молодик,  і  повен,
і  серпик,  і  рогалик,  і  місяць,  як  діжа.

А  місяць  все  такий  же,  він  -  місяць,  місяченкьо,
як  вчора,  позавчора  і  хтозна  ще  коли!
І  добре,  що  над  нами  він  висить  височенько,
а  то  б  уже  й  на  ньому  болото  розвели.

Ходили  б  там  по  ньому  п'янички  петельгузі.
                                                               Питали  б  його  зорі,  чого  він  не  блищить.
                                                               Стоїть  над  нами  Всесвіт  у  зоряній  кольчузі,
                                                              і  повен  місяць  сходить  над  нами,  ніби  щит. 

Володимир Сосюра "Ой сніги мої, сніги..."

Ой  сніги  мої,  сніги
срібні  та  пухнасті,
наче  все,  що  навкруги,
потонуло  в  щасті.

Діаманти,  де  не  глянь,
скрізь  переді  мною
розкидає  осіянь
щедрою  рукою.

Може,  й  я  за  дні  туги
потону  у  щасті…
Ой  сніги,  мої  сніги,
                                                                         срібні  та  пухнасті!