Олена Галета "Не зводь мостів..."

Не зводь мостів.

Мости — то тільки свідчення

Про те, що не зійдуться береги.

За кожним кроком

меншає снаги

І більшає води у руслах відчаю.

Повернення

тривалі і страшні —

Не стане вір, щоб вистелити відстані.

Мовчання кожне

має іншу істину —

Сріблясту рибу в чорній глибині.

А на душі

насипано піску,

А за душею вітер, ніби з вирію…

Ковтаєш воду,

мертву і м’яку,

І жодне слово голосом не вигрієш. 

Галина Кончаківська "Про кохання... і не без моралі"

Залицявся  вітер до калини:

"Люба, стань дружиною мені.

Даруватиму тобі щоднини

Кришталеві роси весняні.

Буду колискової співати

Кожної вечірньої зорі.

Ще... від спеки буду рятувати,

Як пектиме сонце угорі..."

А калина вітрові сказала:

" Солодко ти вмієш говорити.

Тільки гарних слів для мене мало...

Доведи, що будеш вік любити!"

Але вітер вже її не слухав -

Над швидкою річкою гуляв.

Ніжно-ніжно над лозою дмухав

І... плакучу вербу підмовляв.

Галина Кончаківська "Знайду свій загублений світ"

Дам волю думкам і мріям

І випущу їх в політ.

І, може, бо є надія,

Знайду свій загублений світ.

Немає у ньому тривоги,

Все просто і легко у нім.

До щастя ведуть всі дороги,

А щастя провадить у дім.

Немає у ньому печалі.

Довкола сама благодать.

А сльози – душі скрижалі –

Хіба що росою блистять...

Блукають думки і мрії...

Та світ той далеко від нас.