Василь Симоненко "Розвели нас дороги похмурі..."

Розвели нас дороги похмурі,
І немає жалю й гіркоти,
Тільки часом у тихій зажурі
Випливаєш з-за обрію ти.

Тільки часом у многоголоссі,
В суєті поїздів і авто
Спалахне твоє біле волосся,
Сірі очі і каре пальто.

Ліна Костенко "Заворожили ворони світанок..."

Заворожили ворони світанок – 

Не сходить сонце – тільки кар та кар.

Розбившися грудьми об полустанок, 

В траві лежить березовий Ікар.

Пливе перон за сизими шибками.

Туман... Шлагбаум...

 Тиша... Переїзд...

Дерева, як закидані шапками, 

Стоять у гронах ще порожніх гнізд.

Пройти уранці вулицями тиші.

Знайти готелик. Скинути пальто.

І де я, хто я, — полустанків тисячі, — 

Хоч день, хоч два не знатиме ніхто.

І тільки шум далекого прибою – 

Дерева, люди, вулиці, мости...

Валізу віршів привезти з собою

З цього притулку тиші й самоти.

Ярослав Чорногуз "Іще затрималася осінь!"

«Іще затрималася осінь!» -

Мені промовили луги

Віт шепотінням стоголосим…

Все заясніло навкруги.

Мов огортаючи зісподу,

Легенько лащиться вітрець,

Дарує тиху насолоду –

У душу входить навпростець.

Немов тамуючи зітхання,

Із хмар промінням чарівним

Всміхнулося мені кохання

Ласкавим спогадом весни.

Щемливі радості припливи.

Аж оксамитом сяє мох!

Були ми з Осінню щасливі

На луках ніжних цих удвох!

Галина Сподарик "Журавлі"

В болотах їхні чоботи зношені...

Королі!

Їх високість огорне крильми...

Одклечать.

Їм страшна демократія осені...

Одлетять.

Їм смішна диктатура зими...

Ірина Лахоцька "Коли рука торкнеться до руки"

Коли рука торкнеться до руки -

Метелики в душі здіймуться парами.

І закружляють в вальсі понад хмарами

Як твоє серце, так твої думки.

Танцюєш танго, сальсу і фокстрот.

Життя веде і ти вальсуєш колами

І парні танці змінюються солами,

Сумних достатньо і веселих нот.

Чийсь дотик викликає почуття,

Без нього ти по світу ходиш згубою,

Твоя душа наповнюється румбою -

Танцем кохання, пристрасті й життя.

Танцюєш джайв і самбу, ча-ча-ча,

Радіє серце, змучене тривогами.

Борися танцем з власними знемогами,

Втомляться ноги - зцілиться душа.

Галина Приріз "Про маму"

Про маму, мамцю, мамочку, матусю

Мовчати я не можу, тому писати мушу.

Поки очі її бачу, поки голос рідний чую.

Я іскру її любові не згашу, роздую,

Щоб горіла у мені, як в дитинстві зігрівала

І від чорної біди мене завжди вберігала.

Спасибі, рідна, за колиску лозову, плетену,

За розуміння, терпіння і віру в мене,

За казку веселкову і мудру пораду

І в відчаю час тиху, ніжну відраду.

За погляд спасибі, за слова і мовчання.

Можливо, я таки оправдала твої сподівання.

Галина Сподарик "Слово..."

Слово рідне,

Слово гідне,

Слово грізне,

Слово різне…

Слово-птиця,

Слово-криця…

Слово-мудрість,

Слово-вічність,

Линь у пісні!

Слово-воля –

Рідна доля –

Стань на чатах

Свого поля!

Оксана Кузів "Не сприймайте мій плач за слабкість"

Не сприймайте мій плач за слабкість.

Просто, я була довго сильна

І терпіла... Зламались крила...

Виявляється, я не всесильна.

Не дивіться з тугою в очі,

Не шкодуйте мене, як дитину,

І не смійтесь єхидно в спину...

Ще зашвидко мені в домовину.

Я відрощую знову крила.

Вчусь помаленько... але літати...

Розправляю зранену сутність,

Спонукаю серце співати.

Не сприймайте мій плач за слабкість.

В мені волі -- позаздрить й сильний.

Я незламна -- зуміла встати

Там, де падає навіть всесильний.

Ліна Костенко "Зима на землю злодієм зійшла..."

Зима на землю злодієм зійшла

В осінню ніч, не боячись закону,

Зігрілась нагло від її тепла,

Потім злякалася, що втратить силу,

Схопилася за вітер без припону

І швидко зникла в високості.

Щоночі так землі тепло поволі крала.

Нарешті зрозуміла - каятись пора.

М’якою ковдрою на землю голу впала,

Зіщулилася враз, притихла мило,

Прогнала стогін вітру на-гора

Й заснула мирно, вже як гостя