І не
дивуй, що я прийду зненацька.
Мені
ще ж побороти переляк.
На
штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от
до тебе – я не знаю як.
Вже
одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась
даллю, як щитом.
Як
довго йшла до тебе, як нехутко,
і
скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми
мою понівечену душу,
збагни
й пробач мій безнемірний острах.
Дай
хоч на мить забути слово – «мушу»,
це
перше слово з букваря дорослих.
Мені
без тебе сумно серед людства.
Вже
людству не до себе й не до нас.
А дика
груша світиться як люстра.
І
чутно гомін тополиних трас...
