Надя Ковалюк "Я не знаю..."

Наталія Лозінська "Доле"

Доле

Шукай мене, тікай від мене…

Крізь тріщину в земній корі.

Топи мене у власних планах,

Топи мене у зливах, у дощі..

Тримай мене за руки і за миті,

Даровані тобою навіки...

Ховай мене далеко на полиці,

Від всіх на світі, від чужих зіниць...

Мальована, невиспана, невмита...

Загублена між тисячі доріг,

Живеш в картинах, на крилі синиці...

Ти невловима, ти – мій оберіг.

Чого ж на ґанку мій світанок

Завжди чекає лиш тебе?

Чого крадеш ти мій сніданок?

І де мій час? Куди все йде?

Постій, постій хоча б хвилину...

Я зупиняюсь… і ти теж .

Ти говорила, невловима..

А я зловила – й  до небес ...

Я полетіла, та без тебе...

Ти мій тягар, моє клеймо..

Я буду завжди в твоїх планах,

Тебе ж у моїх не було…

Галина Гордасевич "Простягни мені руку..."

Простягни мені руку

Через ріки неправди і горя.

Простягни мені руку –

Хай тебе не лякає негода!

Міцно стиснемо пальці –

Нас недолі не розтоптати.

Та й пустим вінки купальські

І будемо долі питати,

Може, все, що досі було,

Лише тінь від її крила?

Простягни мені руку,

Щоб устояти я могла.

Надя Ковалюк "Не варто бути злодійкою. Стій!"

Надя Ковалюк "Я повернусь…"

Я повернусь…ти чуєш…повернусь!

Весняними квітучими садами.

Коли дощами досхочу нап”юсь,

Разом із перелітними птахами.

Зів”ють лелеки гнізда на дахах,

І роси будуть марити світанком.

Коли запахнуть яблуні в садах,

Я повернусь…весняним тихим ранком…

І цвіркуни прокинуться в траві.

У лісовому плетиві ожини

Загубить сонце промені свої.

Я повернусь…в погожу літню днину.

Плекати буде річка береги,

І жито буде зморено зітхати.

Я повернусь…щоб знову зацвісти

Барвінком синьооким біля хати…

Зірвуться сторінки календаря

І закружляють, як багряне листя.

Я повернусь, коли горобина

Одягне на гілки свої намиста.

І вечір знов на плечі упаде,

В очікуванні з неба зорепадів.

Я повернусь…щоб звабити тебе

Принадами осінніх листопадів…

І місяць буде спати горілиць,

І вітер буде бавитись ночами

З верхів”ями засніжених ялиць.

Я повернусь…зимовими стежками.

Коли завіє снігом всі мости,

Від криги потерпатимуть озерця,

Я повернусь…щоб більше не піти,

Щоб залишитись у твоєму серці…

Надя Ковалюк "Не треба слів..."

Надя Ковалюк "Ти знаєш, мам..."

Ти знаєш, мам… Любов для мене – сіль,

розріджена дощем і тихим болем,

вона в долонях, як бджолиний рій,

що вабить медом, а насправді – коле…

Вдягала з Ним намисто із зірок,

крильми любові пеленала небо.

До щастя, мамо, впала я за крок,

за мить єдину до воріт Едему.

Якби хтось знав, де саме упаде –

стояв би, як приречений, на місці.

Не все в житті залежить від людей,

упевнена я на відсотків двісті.

Скажи мені, матусю!Мамо!Мам!

Чому слизькою стала нам дорога?

Чому так сталось, що ні Він, ні я

не заслужили долі перед Богом?

Вже пізно проклинати нам любов,

заламуючи руки за плечима.

Цей світ, де зуб – за зуб і кров – за кров,

знаходить зажди сто одну причину,

щоб душу перетерти в порошок

і поховати під зіпрілим листям,

щоб не знайти свою серед зірок,

яка була до сліз потрібна, дійсно…

І поступився болю лікар-час,

і рвані рани надто вже глибокі,

і серце далі б’ється через раз,

коли передчуває його кроки.

Ти знаєш, мам… Цей біль на все життя,

бо навіть на межі до того світу

лише Його шукатиме душа,

щоб розділити з Ним останні миті…

Крильми любові пеленати небо,

за мить єдину до воріт Едему…

Ліна Костенко "Красива осінь вишиває клени"

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

Роксолана Жаркова "Все добре"

Все добре. Ми знову у зоні вай-фаю.

Бог зазирає у нас без дротів і щитів.

Після цієї зимовійни я впізнаю

Твої долоні? Аби він цього лиш захотів…

Не вони. То небо наводить приціли.

І кулі маркують, як проби, наші тіла.

Новинам не вір. Ми вкотре з тобою вціліли.

Без тилу. Без тіла. Нас тала вода несла.

Не вони. То невірство нам стіни крише.

Крихтами слів на годівниці мовчань

Озивається Бог, шепоче все тихше і тихше.

Не ставить “зарах” у книжечці болюнавчань.

То не вони. Ми ж у себе – свої ж набої.

В поранених душах – ніжності б хромосому.

Все добре. Все разом. Вмирати чи жити – обоє.

З весною шукати сліди у наше “додому”…

Оксана Вітовщик "А на асфальті знов заснули роси..."

А на асфальті знов заснули роси,

А на асфальті знов чиїсь думки.

Легеньким дотиком людей торкнулась осінь,

Затанцювала з вітром залюбки.

А за вікном летить пожовкле листя.

Тоненьке павутиння на вікні.

Вдягнула осінь золоте намисто,

Намалювала інеєм зірки.

А за вікном уже гуляє осінь,

Мрії летять у теплії краї.

Із новим подихом прийшла до нас у гості,

Яскраві барви скрізь розкинула свої...