Надя Ковалюк "Колись весна цвіла..."

Галина Гордасевич "Сонце, вітер і жінка"

Вітер юну жінку обіймав

Весняного сонячного рання,

Сірі очі цілував,

Русі коси розплітав,

Говорив палкі слова кохання.

А жінка від щастя мружилась сонно,

До вітру смагляві руки тягнула,

А потім гордо дивилась на сонце

І не змигнула.

А жінка себе почувала княгинею,

А жінці всесвіт під ноги стелився.

Їй вітер шептав:

– Ми удвох не загинемо!

І ніжно на груди хилився.

Десь ополудні погода стихла:

Все пролетіло, сліду не лишило.

Жінка сиділа печальна і тиха,

І сонце сльози її сушило.

Надя Ковалюк "На годиннику осінь..."

Надя Ковалюк "Не стеліться так низько..."

Надя Ковалюк "Шарудить календар..."

Надя Ковалюк "Я думками чіпляюсь, як якорем..."

Ліна Костенко "Нічого такого не сталось"

Нічого  такого  не  сталось.
Бо  хто  ти  для  мене?  Сторонній.
Життя  соталось,  соталось
гіркими  нитками  іронії.

Життя  соталось,  соталось.
Лишився  клубочок  болю.
Нічого  такого  не  сталось.
Ти  просто  схожий  на  Долю.  

Леся Українка "Якщо прийде журба, то не думай її..."

Якщо прийде журба, то не думай її

Рознести у веселощах бучних

За столом, де веселії друзі твої

П’ють-гуляють при покликах гучних.

Ти не йди в пишний дім, де музика бринить,

Де танцюють веселії пари, —

Там ще гірше серденько тобі заболить,

Чоло вкриють ще тяжчії хмари.

І в людську течію ти не важся іти,

Де юрба стоголова, як море,

Йде, хвилює, шумить, — в ній поринеш і ти,

Не розійдеться ж там твоє горе.

Краще йди в темний гай, у зелений розмай

Або в поле, де вітер гуляє,

На дозвіллі із лихом собі розмовляй,

Може, там його вітром розмає.

Або пісню утни голосну, не смутну,

Щоб, мовляв, засміялося лихо,

Проженеш тоді, певне, потвору страшну,

І на серденьку знов стане тихо…

Галина Гордасевич "Я тобі не сестра, не мати..."

Я тобі не сестра, не мати,

Просто так – випадкова стрічна.
Та повік мене будеш в душі тримати:
Я – любов твоя вічна.

Пройдені роки. Друзі. Сім'я.
Рідна хата. Робота звична.
Та встаю понад всім тільки я, тільки я!
Я – любов твоя вічна.

Не в церкві. Не в загсі. Без свідків.
Я з тобою вітром повінчана.
Куди воно нас заведе?
Прийшло звідки?
 Я – любов твоя вічна

Олена Іськова "Я просто жінка"

Я просто жінка… Грішна і земна.

 Не ангел я, не перший витвір Бога.

 Так легко мною впитись без вина,

 Я ж на устах залишу тільки здогад.

 Я просто жінка… Суміш сміху й сліз,

Фонтан емоцій, джерело любові.

Я загадка, незвіданість, ескіз,

Рожеві сни і мрії кольорові.

Я просто жінка… Та в усі віки

В моє ім’я творили і вмирали,

З небес зривали в пристрасті зірки,

Співали солов’ї нічні хорали.

Я просто жінка… Різна для усіх:
Для когось подруга, ну а комусь єдина.

                                                                      В міцну я дружбу вірю, мов горіх,

                                                                      А як любов, то тільки лебедина.

                                                                       Я просто жінка… Та лише мені

                                                                      Одній дано святе наймення Мати.

                                                                       Я послана на землю, щоб в вогні

                                                                       Своїх діток від бід охороняти.

                                                                       Я просто жінка… Ніжна і слабка.

                                                                       І в слабкості моя таємна сила.

                                                                      Жіноча доля, кажуть, не легка,

                                                                      Та іншої я в Бога не просила. 

                                                                         Я просто жінка... 

Борис Олійник "В час туманів за далеким Світязем..."

В  час  туманів  за  далеким  Світязем,
В  сум  снігів,  що  випили  тепло,
Раптом  погляд  твій  мені  засвітиться
І  волосся  золоте  крило.

Вже  мій  сад  збирається  до  вересня.
Б'є  вітрів  осінніх  перегуд.
Я  не  знаю,  чи  коли  повернеться
Теплий  май  твоїх  вишневих  губ,  -

Тільки  знаю:  щось  в  мені  минається.
Час  пряде  свою  одвічну  нить:
Солов'ям  вишнево  одспівається,
Журавлям  осінньо  відболить;

                                                                          Тільки  знаю:  за  далеким  Світязем,
                                                                          В  сум  снігів,  що  випили  тепло,
                                                                         Раптом  погляд  твій  мені  засвітиться
                                                                         І  волосся  золоте  крило. 

Микола Вінграновський "І липи темна тінь, горіха тінь прозора…"

І липи темна тінь, горіха тінь прозора…
В мені озвалося сріблясто-голубим,
Коли учора, вчора-ізвечора
На сизім вогнищі дрімав між нами дим,

І шепітливі руки говорили
До рук моїх в солонім забутті,
І говорило поле, і могили,
І я казав собі у темноті:

Не назову тебе. Хоч знаю,
                                                               Що прийде час і назову.
                                                               І від Дунаю до Дунаю,
                                                               На верховині, на низу
                                                               Я назову тебе. Я знаю.

                                                              Півслова правди дорогої,
                                                              Півслова сонця уночі —
                                                              І слово правди дорогої,
                                                              І слово сонця уночі!

                                                              Цим словом схоплений, знуртуєш
                                                              Своє життя і всіх — до дна.
                                                              Повір мені, ти чуєш, чуєш,
                                                              Моя дружино і жона?

Ліна Костенко "І як тепер тебе забути?"

І  як  тепер  тебе  забути?
Душа  до  краю  добрела.
Такої  дивної  отрути
я  ще  ніколи  не  пила.
Такої  чистої  печалі,
такої  спраглої  жаги,
такого  зойку  у  мовчанні,
такого  сяйва  навкруги.
Такої  зоряної  тиші,
такого  безміру  в  добі!..
Це,  може,  навіть  і  не  вірші,
                                                           а  квіти,  кинуті  тобі. 

Ліна Костенко "І скаже світ: "Ти крихта у мені"

І  скаже  світ:  "Ти  крихта  у  мені.
Ти  світлий  біль  в  тяжкому  урагані.
Твоя  любов  -  на  грані  маячні
і  віра  -  у  наївності  на  грані.

Що  можеш  ти,  розгублене  дитя,
зробити  для  вселюдського  прогресу?"
" Я  можу  тільки  кинути  життя
історії  кривавій  під  колеса.

Хоч  знаю:  все  це  їй  не  первина.
                                                                       Але  колись  нап'ється  ж  до  переситу!
                                                                      Захоче  випити  не  крові,  а  вина
                                                                      за  щастя  людства,  за  здоров'я  всесвіту!"

Ліна Костенко "І день, і ніч, і мить, і вічність..."

І  день,  і  ніч,  і  мить,  і  вічність,
і  тиша,  і  дев'ятий  вал  -
твоїх  очей  магічна  ніжність
і  губ  розплавлений  метал.

В  ніч  високосного  притулку  -
коли  йде  обертом  земля  -
ти  до  плеча  мене  притулиш
безсмертним  рухом  скрипаля. 

Павло Тичина "Я сказав тобі лиш слово..."

Я  сказав  тобі  лиш  слово  —
Вколо  ж  шум  який  піднявся:
В  небі  сонце  задзвеніло,
Гай  далекий  засміявся.
Подививсь  я  в  твої  очі.
Стиснув  руку  в  любій  муці.
Білі  гуси  ген  за  ставом
Розлетілися  по  луці…
Заглянув  я  в  твою  душу.
До  серденька  притулився.
Бачу  —  вишні  розцвітають.
Чую  —  тихий  спів  полився.
Ах,  це  десь  весна  танцює,
                                                                         Розтопивши  білу  кригу!  —
                                                                         Переповнений  любов'ю,
                                                                         Я  одкрив  кохання  книгу.

Леся Українка "Стояла я і слухала весну"

Стояла  я  і  слухала  весну,
Весна  мені  багато  говорила,
Співала  пісню  дзвінку,  голосну,
То  знов  таємно-тихо  шепотіла.

Вона  мені  співала  про  любов,
Про  молодощі,  радощі,  надії,
Вона  мені  переспівала  знов
Те,  що  давно  мені  співали  мрії. 

Леся Українка "Мрія"

Мріє,  не  зрадь!  Я  так  довго  до  тебе  тужила.  

Стільки  безрадісних  днів,  стільки  безсонних  ночей.
А  тепера  я  в  тебе  остатню  надію  вложила. 

О, не згасни, ти, сонце безсонних  очей!
 
Мріє,  не  зрадь!  Ти  ж  так  довго  лила  свої  чари
в  серце  жадібне  моє,  сповнилось  серце  ущерть,
вже  ж  тепера  мене  не  одіб’ють  від  тебе  примари,
не  зляка  ні  страждання,  ні  горе,  ні  смерть.

 Я  вже  давно  інших  мрій  відреклася  для  тебе.
Се  ж  я  зрікаюсь  не  мрій,  я  зрікаюсь  життя.
Вдарив  час,  я  душею  повстала  сама  проти  себе,
і  тепер  вже  немає  мені  вороття.

Тільки  —  життя  за  життя!  Мріє,  станься  живою!
Слово,  коли  ти  живе,  статися  тілом  пора.
Хто  моря  переплив  і  спалив  кораблі  за  собою,
той  не  вмре,  не  здобувши  нового  добра.

Мріє,  колись  ти  літала  орлом  надо  мною,  —
дай  мені  крила  свої,  хочу  їх  мати  сама,
хочу  дихать  вогнем,  хочу  жити  твоєю  весною,
а  як  прийдеться  згинуть  за  теє  —  дарма!  

Леся Українка "Знов весна, і знов надії..."

Знов  весна,  і  знов  надії
В  серці  хворім  оживають,
Знов  мене  колишуть  мрії,
Сни  про  щастя  навівають.

Весно  красна!  Любі  мрії!
Сни  мої  щасливі!
Я  люблю  вас,  хоч  і  знаю,
Що  ви  всі  зрадливі…  

Вітаю з початком панування краси!

Нехай перший пролісок подарує вам ніжність!
Весняне сонце хай зігріє теплом!
А березневий вітер навіє надію,
І щастя, і радість, і тільки добро!