Василь Симоненко "Ну, скажи — хiба не фантастично..."

Ну, скажи — хiба не фантастично,

Що у цьому хаосi дорiг

Пiд суворим небом,

Небом вiчним,

Я тебе зустрiв i не зберiг?

Ти i я — це вiчне, як i небо.

Доки мерехтiтимуть свiти,

Будуть Я приходити до Тебе,

I до iнших йтимуть

Гордi Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скiльки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою...

Ми не вiчнi,

Ми з тобою просто — ти i я...

I тому для мене так трагiчно

Те, що ти чиясь, а не моя.