Надя Ковалюк "Це не вірш так щемить..."

Це не вірш так щемить… Це розсипались бісером зорі

із небесної скриньки, що тріснула в ніч крижану.

Це ревнива зима так вибілює сни кольорові,

у яких я любов крадькома у полях твоїх жну…

Це не вірш так щемить… Це здригнулися пам’яті крила…

Це дорогу свою від руки, наче обрис межі ́,

ти по долі моїй так невміло накреслив пунктиром,

і чорнилом наляпав на ви́прану постіль душі ́…

Це не вірш так щемить… Це вчорашнього дня мого пісня,

що злетіла із вуст і злила́ся із вовчим виттям.

Це придуманий світ мій здригнувся струною і тріснув,

уповільнивши раптом гарячого серця биття...

Це не вірш... Це - життя...