Розсікали небо блискавиці.
Вітер хмари шматував зубами,
Злився, безсоромно рвав спідниці
Молодим вербичкам над ставками…
Очерет хилився аж до плеса…
Чи соромився, чи то злякався…
Раптом почорніла синь небесна,
Розлилась дощем. Мов жбан урвався!
Світ завмер, закутавшись в стихію,
Що… здалось… на мить життя пропало…
Лиш вітри ще більше шаленіли
Й небо громовицями стогнало.
Та за хвилю все раптово стихло…
Десь пропали хмари, дощ спинився.
Посміхнулось сонце, і поникло
Колос на полях заколосився…
Немає коментарів:
Дописати коментар