Микола Вінграновський "І липи темна тінь, горіха тінь прозора…"

І липи темна тінь, горіха тінь прозора…
В мені озвалося сріблясто-голубим,
Коли учора, вчора-ізвечора
На сизім вогнищі дрімав між нами дим,

І шепітливі руки говорили
До рук моїх в солонім забутті,
І говорило поле, і могили,
І я казав собі у темноті:

Не назову тебе. Хоч знаю,
                                                               Що прийде час і назову.
                                                               І від Дунаю до Дунаю,
                                                               На верховині, на низу
                                                               Я назову тебе. Я знаю.

                                                              Півслова правди дорогої,
                                                              Півслова сонця уночі —
                                                              І слово правди дорогої,
                                                              І слово сонця уночі!

                                                              Цим словом схоплений, знуртуєш
                                                              Своє життя і всіх — до дна.
                                                              Повір мені, ти чуєш, чуєш,
                                                              Моя дружино і жона?