Оксана Кузів "Запали вогень"

А сонце сходить ніби й не для нас,

Бо тільки світить… світить та не гріє.

І спрагла мрія, наче вільний птах,

Летить за обрій, тихо крижаніє…

А так іще далеко до зими…

І холод лютий нервами гуляє

Та витискає втому до сльози,

І тромбом кров у жилах застигає.

Замерзли, задубіли ми удвох,

І вітер в шпарку тугу навіває…

Та й що, що сонце у зеніті знов,

Якщо нам душі холодом проймає?!

Я дотулилась до твоїх грудей, –

Аж дивно, серце є - вогню немає…

Я мерзну, чуєш, запали вогень

І притулись до мого – хай палає!

Костянтин Мордатенко "Береза з листям золотим..."

берéза з листям золотим,

напівогóлена,

коли туман, як білий дим,

тече з антонівок, –

в нічній сорочці, боса йде,

смирéнна, ввічлива,

і притискає до грудей

погáслу свíчечку;

а душу змучену не рань –

кровúть, як вúразка;

і на колінах, мов жебрак,

я прóшу, змúлуйся!

корý цілую й гілочкú,

оці розкóлини,

освідчуюся нестемкú,

як збожевóлілий…

берíзко, дай мені назгáд

листочок з жáлости;

на стовбурі моя сльоза –

аж задихаюся…

Оксана Кузів "Зробила собі купіль з листопаду..."

Зробила собі купіль з листопа́ду,

Із трав рудих, із си́няви небес,

Розбавила дощівкою з-під ринви;

І мліло тіло в ріках тихих плес.

Окуталася рушником з туману,

Упала пеленою на луги…

А зранку знову босими ногами

Збивала краплі зимної роси.

Ото сиділа, з вітром гомоніла

І радилась про завтра із дощем.

Цвіт хризантеми у вінок вплітала:

Ось квітка – щем, і знову квітка – щем.

Рудоволоса, зблякла, потьмяніла,

Куди й поділась зваба і краса…

А була ж осінь та така вродлива,

Але тоді, як дівкою була…

Оксана Кузів "Помовчимо"

Посидимо удвох. Помовчимо.

Потримаємось поглядом й руками,

Розкажемо очима, що було, що є,

І що буде колись між нами…

Ти гладиш пальці. Бракне теплих слів.

Та й нащо, коли в грудях так багаття.

Я розумію все із півтонів…

Той погляд твій – понад земні багатства.

З якого світу ти у мій забрів,

Забрів і там залишився довічно?..

Ти, певно, щось шукав… чи зголоднів…

А тут ось я… А тут ось я, як пісня…

А зараз сидимо от, мовчимо.

Ми разом, хоч у кожного є воля.

Ти – птах. Я – птаха. В парі летимо.

То доля, любий… То, напевно, доля…

Оксана Кузів "Мовчання"

Мовчання криком у мені кричить…

Мовчу, до болю закусивши губи,

І камінь тисне, і вогень пече,

І німота аж розпирає груди.

О, як воно всередині ятрить,

О, як бушує і на волю преться…

Моє мовчання – найгучніший крик,

Те, від котрого серце навпіл дреться.

Оксана Кузів "Твоє плече -- як пазуха у Бога!"

Підстав плече – я, втомлена, зіпрусь

Лиш на хвилинку для перепочинку

І щиро стиха в думці помолюсь,

Що маю у житті таку підтримку.

Отак ось мовчки вдвох посидимо…

Ти буревію перетнеш дорогу,

Аби мене, бува, не зачепив…

Твоє плече – як пазуха у Бога.

Та й що із того, що надворі шал,

Що буря підганяє громовицю,

Що вітер гне дерев тендітний стан?..

Їм те плече лиш маревом насниться.

А я от маю… Затишно отак…

А ще – безпечно… грітись твоїм тілом,

Вдихати особливий аромат

І чутися захищеною… Млію…

Підстав плече – я, втомлена, зіпрусь

Лиш на хвилинку для перепочинку,

За тебе щиро Богу помолюсь,

Що маю у житті таку підтримку…

Ірина Саковець "Осінь..."

Осінь. У небі – дракони, чи листя, чи…

Місто. Провину замолюють м'ятною тишею

присмерки. Гострі смереки, немов мечі.

Птаха крильми до сузір’їв подерла ніч.

Втома, як море, солона і далі все глибшає.

Містика: місяць – мов дивиться в очі смерть.

Подих зими – примусова ін'єкція холоду

в серце. Дивися: над нами парад планет,

мітка кінця (для насилля, війни), і ледь

видимо сіється в сон листопадове золото.