Посидимо удвох. Помовчимо.
Потримаємось поглядом й руками,
Розкажемо очима, що було, що є,
І що буде колись між нами…
Ти гладиш пальці. Бракне теплих слів.
Та й нащо, коли в грудях так багаття.
Я розумію все із півтонів…
Той погляд твій – понад земні багатства.
З якого світу ти у мій забрів,
Забрів і там залишився довічно?..
Ти, певно, щось шукав… чи зголоднів…
А тут ось я… А тут ось я, як пісня…
А зараз сидимо от, мовчимо.
Ми разом, хоч у кожного є воля.
Ти – птах. Я – птаха. В парі летимо.
То доля, любий… То, напевно, доля…
Немає коментарів:
Дописати коментар