А сонце сходить ніби й не для нас,
Бо тільки світить… світить та не гріє.
І спрагла мрія, наче вільний птах,
Летить за обрій, тихо крижаніє…
А так іще далеко до зими…
І холод лютий нервами гуляє
Та витискає втому до сльози,
І тромбом кров у жилах застигає.
Замерзли, задубіли ми удвох,
І вітер в шпарку тугу навіває…
Та й що, що сонце у зеніті знов,
Якщо нам душі холодом проймає?!
Я дотулилась до твоїх грудей, –
Аж дивно, серце є - вогню немає…
Я мерзну, чуєш, запали вогень
І притулись до мого – хай палає!
Немає коментарів:
Дописати коментар