берéза з листям золотим,
напівогóлена,
коли туман, як білий дим,
тече з антонівок, –
в нічній сорочці, боса йде,
смирéнна, ввічлива,
і притискає до грудей
погáслу свíчечку;
а душу змучену не рань –
кровúть, як вúразка;
і на колінах, мов жебрак,
я прóшу, змúлуйся!
корý цілую й гілочкú,
оці розкóлини,
освідчуюся нестемкú,
як збожевóлілий…
берíзко, дай мені назгáд
листочок з жáлости;
на стовбурі моя сльоза –
аж задихаюся…
Немає коментарів:
Дописати коментар