Підстав плече – я, втомлена, зіпрусь
Лиш на хвилинку для перепочинку
І щиро стиха в думці помолюсь,
Що маю у житті таку підтримку.
Отак ось мовчки вдвох посидимо…
Ти буревію перетнеш дорогу,
Аби мене, бува, не зачепив…
Твоє плече – як пазуха у Бога.
Та й що із того, що надворі шал,
Що буря підганяє громовицю,
Що вітер гне дерев тендітний стан?..
Їм те плече лиш маревом насниться.
А я от маю… Затишно отак…
А ще – безпечно… грітись твоїм тілом,
Вдихати особливий аромат
І чутися захищеною… Млію…
Підстав плече – я, втомлена, зіпрусь
Лиш на хвилинку для перепочинку,
За тебе щиро Богу помолюсь,
Що маю у житті таку підтримку…
Хочу зазначити,, що це талановита письменниця. Нікого не залишив байдужим її твір "Адамцьо", з яким вона дебютувала минулого року. Незабаром вийде її перша збірка поезій.
ВідповістиВидалитиПогоджуюся з Вами, Галино) Краса Слова Оксани Кузів є особливою: бентежною і такою, що спонукає до роздумів, ніжною і водночас такою, що мороз іде по тілу... в одній поезії переплітається тепло душі та холод навколишнього...
ВидалитиОксана Кузів27 вересня · Змінено ·
ВідповістиВидалитиМене, як пташку, ранили у груди –
Паду униз, паду униз, паду…
Ще мить якусь – і розіб’юсь об груду,
Розплющусь, як гниличка у саду.
Та Бог підклав перину… М’яко впала…
Та що там впала, сіла, як на трон…
Я думала, життя скінчитись мало,
А тут от Мендельсон у грамофон…
Я думала, пора зложити крила
І зажмурити очі… бо кінець…
Та є над кожним з нас ще Божа сила,
Що зодягає у життя вінець.
У поетичну красу Оксани Кузів вальс Мендельсона вніс оту неповторну чарівність щастя...
Видалити