Борис Олійник "Літа вже не мчать..."

Літа  вже  не  мчать,
                           як  лошата  прудкі  в  табуні,
Повільно  бредуть,  як  верблюди  в  піску
                                         марокканськім...
Все  легше  когось  підловити  на  щирій
                                             брехні,
Все  важче  купитись  на  срібну  блешню
                                             провокацій.

І  вже  починаєш  не  час  цінувати,
                                         а  мить,
Холодний  аналіз  чуття  затискає
                                                                                                                в  лещата...
                                                                       Все  легше  чийсь  відступ  од  юних  замрій
                                                                                                                    зрозуміть,
                                                                      Все  важче  і  важче  той  відступ  прощати.

                                                                      На  перше  захоплення  око  не  вельми
                                                                                                                    зважа  -
                                                                     Досвідчене  око  навчилось  вивчати
                                                                                                                    й  мовчати...
                                                                     Все  ближче  з  імли  підкрадається  вічна
                                                                                                                    межа,
                                                                     Все  далі  назад  відпливає
                                                                                                   безхмарний  початок.

                                                                      Не  ті  уже  чари  несе  проліскова  пора,
                                                                      Не  той  уже  хміль  від  коси,  і  краси,
                                                                                                                  і  косинки...
                                                                      Все  рідше  від  першого  погляду  серце  вмира,
                                                                      Все  більше  у  ньому  примруженої  оцінки.

                                                                     Певніше  обходиш  ковбані  й  каміння  мулькі.
                                                                     Обачніші  рухи,  скупіші  і  жести,  і  жарти...
                                                                     Все  нижча  відсоток,  рокований  на  помилки.
                                                                     І  так  неймовірно  зроста
                                                                                                            їхня  вартість! 

Борис Олійник "Людей, звичайно, більше..."

Людей,  звичайно,  більше,  ніж  народу...
Коли  виспівує  на  цілий  сход  
Любов  до  людства...  з  сотого  заходу,  -  
Згадай,  нарешті,  і  про  свій  народ  
Хоча  б  за  те,  що  має  він  в  цю  мить  
Виконувати  каторжну  роботу:
За  тебе  перед  людством  червоніть.

Ліна Костенко "І дощ, і сніг, і віхола, і вітер..."

  

І  дощ,  і  сніг,  і  віхола,  і  вітер.
Високовольтна  лінія  Голгоф.
На  біле  поле  гайвороння  літер
впаде  як  хмари,  цілі  хмари  строф.

Нове  століття  вже  на  видноколі,
і  час  новітню  створює  красу.
А  ритми  мчать  -  як  вершники  у  полі.
А  рима  віршам  запліта  косу.

І  в  епіцентрі  логіки  і  стресу,
де  все  змішалось  -  рідне  і  чуже,
цінує  розум  вигуки  прогресу,
душа  скарби  прадавні  стереже. 

Павло Тичина "Не вірте, люди, снігу..."

Не  вірте,  люди,  снігу  —  

Холодній  чистоті:
Краса  його  бездушна
Без  палу  і  вогню.

Укрив  він  як  хутром
Всі  трави  і  квітки:  —
Не  дам,  не  дам  цвісти  вам,
Бо  я  кохаю  сон.

Живі  землі  живої,
Згадайте  ви  весну,
Блакитно-ясні  бурі
І  цвітно-травний  шум.

                                                          Ах,  небу  голубому,
                                                         Ах,  золотим  вітрам  —
                                                         Повірте,  люди,  —  сонцю
                                                         І  музиці  його! 

Олександр Олесь "Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні..."

Ти  знов  прийшла,  щоб  всі  чуття  холодні
Вогнем  страждання  запалить,
Ти  знов  прийшла,  щоб  всі  страшні  безодні
Душі  моєї  розбудить…

Ти  знов  прийшла,  щоб  кинуть  на  поталу
Весь  світ  чуттів  і  дум  моїх,
Щоб  вічно  я  страждав  по  ідеалу
І  досягнуть  його  не  міг.  

Володимир Сосюра "Зима"

Сном  блакитним  заснули  поля,  

і  долини,  і  гори,  й  діброви.
Одягла  білу  шубу  земля,
білу  шубу  зимову.

Одлетіли  давно  журавлі
У  південні  країни  з  журбою,
і  заснуло  зерно  у  землі,
щоб  проснутись  весною,

коли  очі  закриють  поля,
затремтять  і  тополі,  і  клени,
й  скине  білую  шубу  земля 
і  одягне  зелену.  

Максим Рильський "Сніг падав безшелесно й рівно"

Сніг  падав  безшелесно  й  рівно,
Туманно  танули  огні,
І  дальній  дзвін  стояв  так  дивно
В  незрозумілій  тишині.

Ми  вдвох  ішли  й  не  говорили,
Ти  вся  засніжена  була,
Сніжинки  грали  і  зоріли
Над  смутком  тихого  чола.

І  люди  млисто  пропливали,
Щезали  й  гасли,  як  у  сні,  —
                                                                          І  ми  ішли  й  мети  не  знали
                                                                          В  вечірній  сніжній  тишині.