Борис Олійник "Літа вже не мчать..."

Літа  вже  не  мчать,
                           як  лошата  прудкі  в  табуні,
Повільно  бредуть,  як  верблюди  в  піску
                                         марокканськім...
Все  легше  когось  підловити  на  щирій
                                             брехні,
Все  важче  купитись  на  срібну  блешню
                                             провокацій.

І  вже  починаєш  не  час  цінувати,
                                         а  мить,
Холодний  аналіз  чуття  затискає
                                                                                                                в  лещата...
                                                                       Все  легше  чийсь  відступ  од  юних  замрій
                                                                                                                    зрозуміть,
                                                                      Все  важче  і  важче  той  відступ  прощати.

                                                                      На  перше  захоплення  око  не  вельми
                                                                                                                    зважа  -
                                                                     Досвідчене  око  навчилось  вивчати
                                                                                                                    й  мовчати...
                                                                     Все  ближче  з  імли  підкрадається  вічна
                                                                                                                    межа,
                                                                     Все  далі  назад  відпливає
                                                                                                   безхмарний  початок.

                                                                      Не  ті  уже  чари  несе  проліскова  пора,
                                                                      Не  той  уже  хміль  від  коси,  і  краси,
                                                                                                                  і  косинки...
                                                                      Все  рідше  від  першого  погляду  серце  вмира,
                                                                      Все  більше  у  ньому  примруженої  оцінки.

                                                                     Певніше  обходиш  ковбані  й  каміння  мулькі.
                                                                     Обачніші  рухи,  скупіші  і  жести,  і  жарти...
                                                                     Все  нижча  відсоток,  рокований  на  помилки.
                                                                     І  так  неймовірно  зроста
                                                                                                            їхня  вартість!