Дерева цілувалися на відстані,
Горіли зорі у рядні небес,
Моргали нам, а ми шукали пристані,
І місяць шлях стелив до тихих плес.
Ми йшли за сяйвом сліпо. В серці весело,
У мозку вітер хмари розганяв…
І щастя простирало руки крилами –
І я літала… ти, як птах, літав…
То була молодість – яскрава, безборонна,
Тремтіння в грудях і скажений шал…
Шарівся місяць і ховав свій погляд,
Коли мене ти в очі цілував…
Роки пройшли. Ми нині – не як вчора:
Давно небезтурботні, несмішні
Та й вітер душі вже куйовдить кволо,
Сріблиться сивінь нам у голові.
О, час злетів, немов одна година,
Неначе грім, що траснув батогом…
Дерева виросли і ближчими зробились
Лиш небо всипане зірками, як пшоном.
І пригадалось недалеке вчора…
В твоїх очах від зір горіло ще
І в серці ворушився теплий спогад…
Цілуй скоріш… Хай в грудях не пече…
Немає коментарів:
Дописати коментар