неділя, 22 листопада 2015 р.

Оксана Кузів "Дерева цілувалися на відстані..."




Дерева цілувалися на відстані,


Горіли зорі у рядні небес,

Моргали нам, а ми шукали пристані,

І місяць шлях стелив до тихих плес.


Ми йшли за сяйвом сліпо. В серці весело,


У мозку вітер хмари розганяв…

І щастя простирало руки крилами –

І я літала… ти, як птах, літав…


То була молодість – яскрава, безборонна,


Тремтіння в грудях і скажений шал…

Шарівся місяць і ховав свій погляд,

Коли мене ти в очі цілував…


Роки пройшли. Ми нині – не як вчора:


Давно небезтурботні, несмішні

Та й вітер душі вже куйовдить кволо,

Сріблиться сивінь нам у голові.


О, час злетів, немов одна година,


Неначе грім, що траснув батогом…

Дерева виросли і ближчими зробились

Лиш небо всипане зірками, як пшоном.


І пригадалось недалеке вчора…


В твоїх очах від зір горіло ще

І в серці ворушився теплий спогад…

Цілуй скоріш… Хай в грудях не пече…

Немає коментарів:

Дописати коментар