Напевне, ти ночами
проклинаєш осінь.
Палітру фарб кохання,
ту, що я тобі віддав.
Троянду, на котрій
сльоза, немов роса,
ти заплітаєш в коси,
Кусаєш губи,
згадуєш слова…
Тремтячий ніжний голос….
В моїх очах, як слайд,
твій стан – і він, немов оса.
Курчат завжди по осені
рахують!
Збір урожаю восени: на
полі та в садах.
І сни в цю пору світом
знов мандрують,
Синиця в небі з
журавлем. Порожньо у руках.
Покрова. Сніг, мороз –
спішать нас здивувати.
Ялинки в ряд, шепочуть:
«Осінь знову – золота!»
Ніч і зоря. Вона так
близько. Хочеться зірвати.
На еталон завжди й
повсюди – чекає самота.
Немає коментарів:
Дописати коментар