Ліна Костенко "Буває мить якогось потрясіння..."

Буває  мить  якогось  потрясіння:
побачиш  світ,  як  вперше  у  житті.
Звичайна  хмара,  сіра  і  осіння,
пропише  раптом  барви  золоті.

Стоїш,  як  стогін,  під  склепінням  казки.
Душа  прозріє  всесвітом  очей.
Кричить  гілля.  З  облич  спадають  маски.
Зі  всього  світить  суть  усіх  речей.

                                                                            І  до  віків  благенька  приналежність
                                                                            переростає  в  сяйво  голубе.
                                                                            Прямим  проломом  пам'яті  в  безмежність
                                                                           уже  аж  звідти  згадуєш  себе.