Ліна Костенко "І не дивуй, що я прийду зненацька"

... І  не  дивуй,  що  я  прийду  зненацька. 

Мені  ще  ж  побороти  переляк. 
На  штурм  Бастилій  –  просто.  На  Сенатську. 
А  от  до  тебе  –  я  не  знаю  як. 
Вже  одпручалась  гордістю  і  смутком, 
одборонилась  даллю,  як  щитом. 
Як  довго  йшла  до  тебе,  як  нехутко, 
і  скільки  ще  і  сумнівів,  і  втом! 
Прийми  мою  понівечену  душу, 
збагни  й  пробач  мій  безнемірний  острах. 
Дай  хоч  на  мить  забути  слово  –  «мушу», 
це  перше  слово  з  букваря  дорослих. 
Мені  без  тебе  сумно  серед  людства. 
Вже  людству  не  до  себе  й  не  до  нас. 

 А  дика  груша  світиться,  як  люстра. 
І  чутно  гомін  тополиних  трас...