Микола Вінграновський "Лягла зима, і білі солов'ї..."

Лягла  зима,  і  білі  солов'ї
Затьохкали  холодними  вустами.
В  холодні  землі  взулися  гаї.
І  стали  біля  неба,  як  стояли.

Скоцюрбивсь  хвіст  дубового  листа,
Сорока  з  глоду  водить  в  небо  оком,
І  вітер  пише  вітрові  листа,
Сорочим  оком  пише  білобоко.

Що  гай  з  землі  дивився  і  стояв,
Що  солов'ї  маліли,  як  морельки,
А  Київ,  мов  скажений,  цілував
                                                                          В  степах  село  чиєсь,  чуже,  маленьке.

                                                                           Що  я  з  тобою  ще  одні  сніги
                                                                           Зимуємо  на  щасті,  як  на  листі.
                                                                           Нога  в  дорозі.  Вітер  з-під  ноги.
                                                                           І  пам'ять  наша  -  мак  в  одній  колисці.